Краєзнавча сторінка

Історія с. Фанчиково
Фанчиково – типове притисянське село на Виноградівщині. Воно розташоване в басейні річки Тиси, за 8 км. На південний захід від районного центру. В селі знаходиться залізно дорожня станція, яка має залізничний звзок з Ужгородом та, у зворотному напрямку , з селами та містами смт. Солотвино. Через Фанчиково проходять шосейні автотраси на м. Ужгород; а у зворотньому напрямку до м. Рахова. Фанчиківській сільській раді підпорядковані населені пункти с. Тросник і Притисянське. Фанчиково відоме з 1376 року. Територія села заселена у період неоліту.Існує  чимало версій щодо походження назви села. Одна з них, нібито назва походить від прізвища. Звідкілля дійсно з’явилася назва невідомо, але легенду про дівчину Фанчікі, від імені якої пішла назва, знає майже кожен Фанчиківець. Багатий пан мав дочку-красуню. Коли татари прийшли в село, батько заховав дочку в підземній кімнаті. Вхід до неї йшов через алтар церкви. Ніхто не знав де дівчина, Минуло багато років. Люди викликали її дух і вона розповіла де знаходиться та попросила поховати її по християнськи.За роки радянської влади на території села працював колгосп «Іскра». З 1997 р. після розпаду «Іскра»  на території сільської ради працюють три фермерські господарства : ПСП – очолює Штефан М.М., фермерське господарство – Костак М.М, а також ТзОВ  «Весна», яке вже припинило існування. У селі працює консервний завод «Універ», який переробляє сировину, яку здають селяни.У  1965 році установлений памятник  на  честь загиблих воїнів визволителів у Великій Вічизняній війні -  «Спасибі земляче, за серце гаряче, що людям віддав.» У 1967 році встановлений обеліск – композиція «Бандурист» . У 2008 р. встановлено статую «Божа Матір», у 2009 р.  – пам’ятник   просвітителям  «Кирилу та Мефодію»Зараз у селі функціонують такі громадські заклади: Фанчиківська ЗОШ I-III ст..  – директор Леврінц А.Й., амбулаторія сімейної медицини – зав. Корнута В.В.,  бібліотека – зав. Козьма М.О., будинок культури – директор Візантій Г.М., дитсадок – зав. Кізьмон О.Ф., дитячий садик римо-католицької громади – Пігор Ч.І.У с. Фанчикове знаходяться Православна церква, Римо-католицька, Греко-католицька та Реформатська церкви.Пишучи історію села не можна не згадати відомих людей:Кутлан С.В. – відомий художник, вчитель, автор угорського букваря, відмінник народної освіти. Феннич В.П. – герой соціалістичної праці, колишній голова колгоспу. Костак В.М. – кавалер двох Орденів Леніна та Ордена Трудового Червоного Прапора, понад 30 років очолював колгосп «Іскра». Ярема В. – відомий вчений, професор, декан УжНУ. Рац В.К. – заслужений майстер спорту з футболу.В селі налічується 750 дворів з кількістю населення 2350 чол. Склад населення досить неоднорідний, хоча значну частину становлять українці та угорці.     Протягом усього розвитку людства доведено,що будь-який народ не має коштовнішого скарбу, ніж його історія. А ставлення до неї та її творців – своєрідне мірило духовності на всіх етапах існування суспільства. Пізнати скарби своєї минувшини означає не тільки віддати шану предкам,а й внести посильний вклад в історичне усвідомлення сучасних поколінь. Досі справедливими й актуальними залишаються слова ігумена Мукачівського монастиря, письменника, громадського тдіяча, вченого Анатолія Кралицького (1835-1894), висловлені ще в ХІХ ст. :  «Народ, який не вміє оцінити свою історію,не вартий існування ». Моє скромне дослідження свідчить, що історія нашого села не забута і не безіменна. Славних своїх краян ми таки пам ¢ятаємо. Ми повинні частіше згадувати свою минувшину, щоб оцінити те, що створено для нас, те, що маємо, щоби знати реальну собі ціну.      Історія села Фанчикова є складовою частиною історії України. Так само, як без вивчення історії Закарпаття буде не повною її історія, так і без історії Фанчикова не може бути повною історія нашого Карпатського, Притисянського регіону.     
 ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК НАШОГО СЕЛА ( З МИНУЛОГО СІЛ ТРОСНИК І ФАНЧИКОВО)  
Села Тросник і Фанчиково розташовані в мальовничому куточку Виноградівського району. Вони розташовані в басейні річки Тиси, де росли колись розлогі дубові проліси, поодинокі з яких збереглися і зараз.      Село Тросник до 1946 року називалось Шашвар,спочатку займало район Староріччя.        Воно відоме з 1220 року. Найбільш поширені прізвища в селі такі, як Габори, Козьми, Яцковичі. Населення майже однорідне: українці, а такоє угорці. Зараз в селі налічується 2310 чоловік.      Фанчиково – відоме з ХIV століття. У селі живуть українці, угорці. Зараз у селі налічується 2117 чоловік.       Про село Тросник відома з давна така легенда.       Село було розташоване на березі ріки, в якій було багато тростини. Від цієї назви походить село Тросник.       Про  Тросник є багато згадок в угорських документах та історичних книгах.       Інша легенда свідчить, колись давно біля села була гора, на якій знаходився великий замок, в якому жили орли. Кругом замку знаходилися непролазні хащі, дуже величезні дуби. Добратися до замку було дуже важко.       Жителі села кожного дня змушені були приносити орлам в жертву дівчину або юнака.       «Шош-вар» - з угорської означає «орлиний замок», «або замок орла».Легенда про село Фанчиково.       Село названо на честь дівчини Фанчікі. У селі жив багатий і знатний володар. У нього була красива дівчина. Вона мала довгу чорну косу. Про її красу розповідали легенди. І на честь своєї дочки батько назвав село. Більше про неї ніхто і нічого не чув. Що сталося з нею, ніхто не знав. Про неї передавали з уст в уста різні здогадки. Одного разу на спірітичному сеансі вирішили викликати дух цієї дівчини. Згасло світло в кімнаті, всі почули, що хтось знаходиться в кімнаті. Почали розмову з духом дівчини. І тоді вони почули історію, яку розповів дух.      -Коли до села приближалася орда ворогів, батько вирішив сховати свою дочку в потаємній кімнаті, в церкві. Про розташування цієї кімнати ніхто не знав. Дівчину сховали в ній. Вороги вдерлися в село, вбили батька дівчини, пограбували село, забрали людей в полон. Село залишилося розореним. І ніхто не знав, що під землею в кімнаті живе ця дівчина. Пройшов деякий час, дівчина померла. І зараз дух цієї дівчини просив, щоб поховали її по-християнськи. І на другий день вони пішли до церкви і підняли масивні двері, побачили східці. Люди спустилися по них і потрапили в кімнату. В ній побачили останки людини. Це була дівчина Фанчікі. Вони зібрали і переховали останки по-християнському обрядові.      Така історія про назву села Фанчиково.       Село Тросник має славну історію. Наші односельчани прийняли активну участь в політичному житті краю. Вони були учасниками селянської війни ХVІ ст.       В травні 1514 року в Угорщині почалася селянська війна під проводом Д.Дожі. В червні селянських рух охопив і Угочанський комітет. Ватажком повсталих був Г. Кермеші Шашварі – родом із с.Шашвар. Повсталі розгромили маєток Перені, оточили й Королівський замок, але мали військового досвіду та зброї.       Але поразка селянської армії Темешваром визначив долю повстання і на Закарпатті. Над повсталими жорстоко розправилися.      Як видно із джерел, с. Тросник було власністю графа Лотора. Тут, окраїни села, біля Тиси, знаходився панський маєток Лоторів. На жаль, він не зберігся. У маєтку росли рідкісні дерева: магнолія, тюльпанові дерева, софори  та платони.      Крім землі, він мав коні, воли, власну кузню. Ціла вулиця хатин, в яких жили слуги, була власністю пана.      У Фанчикові жив пан Добош, який мав також великий маєток, чудовий сад з рідкісними фруктовими деревами. У його маєтку зараз знаходиться амбулаторія.      Селяни працювали на панів, землі у своїй власності вони не мали.   
ГЕРОЇЧНІ СТОРІНКИ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ БОРОТЬБИ.   
   Відголос імперіалістичної війни дійшов і до нашого села. Багато наших юнаків знаходяться в цей час на службі в айстро-угорській армії. Серед них був і Михайло Габор, який згодом потрапив у російський полон. У 1921 році він повертається в рідне село. М.Габор розповідає про події в Росії,згруповує навколо себе молодь. Його підтримують Козьма Михайло Васильович та Кутлан Іван Іванович.     В квітні 1933 року Габор М. запропонував на конференції в Севлюші відкрити українські школи, а також організувати регуляцію річки Тиси,від паводка якої терпіли в першу чергу бідняки.     12 червня 1939 року Габора М. не стало.     Важливу роль у піднесенні революційну боротьбу були і травневі демонстрації, в яких приймали участь і наші односельчани.      В березні-квітні 1919 року в с. Фанчиково існувала Радянська влада.      20-21 квітня 1919 року – захисники міста Севлюша зі зброєю в руках боронили рідну землю. Цією обороною керував уповноважений по Угочанській жупі лейтенант,учитель Степан Кутлан. Він добре знав відомого угорського діяча Кун Бейлу.      25 квітня 1919 року румунські війська окупували Севлюш.      У 20-тих роках у наших селах було створено товариство «Просвіта»      У с. Тросник цю роботу проводив Михайло Ленчу. Він створив шкільний хор, в якому співали дівчата нашого села. Вони співали в церковному хорі.      У Фанчикові товариством «Просвіта» керував Кутлан Андраш, який був репресований у 1944 році.     У червні 1938 року у с. Тросник застрайкували батьки, вчителі і просто люди – Степана Кутлана.     С.В. Кутлан за роки свого життя був людиною знатною,шанованою у нашому краї. А потім став «напівсамодіяльним» і «напівзабутим». Та настав час соборної держави,ім¢я С.В.Кутлана повернуто із забуття,про нього знову заговорили. Бо не може кинути у незабуття той, хто до кінця віддав себе такому чудовому покликанню – оспівувати рідну землю.   
 УЧАСТЬ НАШИХ ОДНОСЕЛЬЧАН У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ.      
 Не забудуться останні дні 1944 року, коли в наш край прийшли воїни Радянської Армії. Визволення Закарпаття стало вирішальною подією. Збулася давня мрія про воз ¢єднання з матір¢ю – Україною.        В останні роки загострилися увага до історії: з виявленням нових невідомих досі фактів,міняється оцінка цілого ряду подій, явищ і процесів.        За визволення дорого заплачено,10066 солдат,сержантів та офіцерів Червоної Армії закінчили тут свій життєвий шлях, лягли в Закарпатську могилу. Пам¢ять про них живе і вона  - в обелісках,пам¢ятниках, куди й нині йдуть молоді й старі, щоб поклонитися героям,ще раз засвідчити незмінну любов і вдячність тим, хто віддав своє життя за нашу волю.     Пройдуть роки,десятиріччя, а в пам¢яті людській не згасне подвиг людей, які на своїх плечах пронесли грізні 1941-1945 роки. Чотири вогненні роки. Не було в історії нашої країни часу такого важкого і трагічного.     Роки… Вони не повертаються назад. З пам¢яті,хочемо ми того чи ні,поступово стираються яскраві картини минулого, забуваються імена і дати, але ніколи з пам¢яті потомків не зітруться імена тих, хто приніс нам найдорожче визволення.     В нашому селі є добровольці,які 26 жовтня 1944 року вступили добровільно в ряди Червоної Армії і 1-го Чехословацького корпуса.
СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ ДЕЯКИХ ДОБРОВОЛЬЦІВ. 
 У селі Фанчикові живе жінка – тиха, лагідна, мовчазна. І мало хто знає, що ця жінка несла важкий тягар війни на своїх плечах. Добровільно пішла на фронт, рятувала життя людей. Це – Марія Михайлівна Половка. У свої 22 роки її із Сваляви відправили в Самбір для продовження навчання медсестер. Після навчання її відправляють в м. Ужгород в воєнний госпіталь. Пізніше цей госпіталь перебазовується в Польське місто – Кранів. Вона обслуговувала хворих семи палат. І кожному хворому треба знайти лагідне і ніжне слово. Під час одного з чергувань Марії Михайлівній було завезено багато хворих.поранених і навіть мертвих людей. Серед них був і її земляк П.Гнітило. Зараз вона проживає в нашому селі і має такі нагороди:-         « 20 років перемоги у Великій Вітчизняній Війні»-         « 30 років перемоги у Великій Вітчизняній Війні»      Шляхи дороги, які привели Генці О.О. до лав Червоної Армії характерна більш остям добровольців. Важке життя юнака, мрія про краще майбутнє запалили в нього бажання вступити до лав Червоної Армії.      Спочатку було навчання освоїти карабін,автомат, прийоми введення вогню. Фронт був близько. Вони чули як рвалися гранати бомби. Він був особистим водієм людовика свободи. Клепотів по всій лінії фронту. Вибухи,постріли – все злилося в суцільний гуркіт бою, що наростав та на хвилину затихав. В грізні хвилини затиснення вони чули бадьорий голос комбата: «Тримайтеся,хлопці! Ще трохи і ми теж можемо!» . День перемоги зустрів його під Берліном.      Він нагороджений такими нагородами:-         Медаль « За перемогу над Німеччиною»,-         Медаллю « 20 років перемоги у Великій Вітчизняній Війні»,-         « 60 років Збройним силам».     Не дожив до 55 річниці Генці О.О. Не стало ще одного ветерана,рідіють їхні ряди. Мільйони синів і дочок нашої Вітчизни полягли у війні.   Серед них і наші односельчани :Якович Ю.А., Вароді Л.К., Орос Т.І., Вашкеба А.В., Гевді М.О., Дораж С.М., Керечан В.В., Гоздик А.А.,Ленчур І.І., сусик В.І., Ситар М.І., Товт А.А., Шафі А.В.      Ми низько схиляємо голови перед пам¢яттю померлих. В нашому селі в 1965 році встановлено обеліск в честь загиблих радянських воїнів-визволителів і воїнів-односельчан.







ВЕТЕРАНИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ СІЛ ФАНЧИКОВО ТА ТРОСНИК.
У 1965 РОЦІ В С.ФАНЧИКОВО ВСТАНОВЛЕНО ОБЕЛІСК В ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ОДНОСЕЛЬЧАН У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ.


АФГАНІСТАН БОЛИТЬ В ДУШІ МОЇЙ.     
 25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов¢язку. Для тисячі радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока кривава війна в Афганістані.      Війна! Коли чуєш це слово,відразу уявляєш щось велике і дуже страшне. Це не тільки бої , героїзм і подвиг. Це смерть багатьох людей. Війна – це горе не однієї людини, а цілого народу.     Бої закінчуються, а історія – жива.     Пішла в історію і дев¢ятирічна  Афганська війна,але ще довго будуть турбувати нас голоси загиблих і живих – війни не закінчуються безслідно. Ті, хто вижив, то живий голос війни. Так, війна залишила глибокі «рубці» у їхніх душах, але не зломила морально, адже потреба була жити далі і сподіватись на краще.     Афганська війна героїчна і трагічна не тільки із-за обелісків,вона  тривала вдвічі довше, ніж Велика Вітчизняна. Ніким і нікому не оголошена,вона потребує глибокого осмислення.    Тому нехай пам¢ять прокручує : що було? Як було? І чи так це було?
« Ніхто не забутий,На полі ніхто не згорів…Солдатські портретиНа вишитих крилах пливуть.І доки є пам¢ять людейІ живуть матері,Доти й сини,що спіткнулись об кулі,Живуть ».
ВЕТЕРАНИ – АФГАНІСТАНУ:
Любка Михайло,    
Пак Олексій,Керечан Михайло,                                
Вароді Андрій,
Габор Василь,                                       
Качур Іван,Блохтур Іван,                                        
Капіца Юрій.
«НАД ПАМ¢ЯТТЮ РОКИ НЕ ВЛАДНІ»
З проголошенням назалежності України широкі верстви населення проявляють великий інтерес до рідної історії,особливо до її трагічних сторінок, приховуваних радянським режимом подій фактів. Однією з таких трагічних сторінок були масові репресії громадян як у довоєнний, так і повоєнні періоди. Репресованих відправляли на заслання, у табори,позбавляли прав і свобод за часів Чехословацької Республіки (1919-1939 рр.) та репресій угорського окупаційного режиму проти громадян краю (1939-1944 рр.), переслідування громадян радянським тоталітарним режимом. В такий спосіб було закріплено єдину ідеологію та єдину правлячу партію, встановлено насильство над людиною, контроль над її духовним життям і творчістю. Була заборонена будь –яка політична опозиція і вільнодумство. Подібного терору історія ще не знала.     Не оминула ця трагічна участь і наших односельчан. Багатьох юнаків із наших сіл Фанчиково і Тросник забрали у концтабір. 23 чоловік забрали в 1944 році – 15 з них більше ніколи не побачили рідну домівку, а рідні не знають,навіть де їх могили. Їх імена викарбовані на мармуровій стелі у селі Фанчиково біля Римо-католицької церкви:
Боднар ДьордьДебреї ЙовжефЕнгрі ШандорГенці ДюлаГойдош ЯношГододі ШандорКутлан ОндрашРомжа ІштванРовті ІштванШворц ЯношПараско ЛойошВеспреймі КаройБонь Ференц.
ОРДЕНОНОСЦІ С. ФАНЧИКОВО
       
  Костак Василь Михайлович. Народився 24.02.1929 р. Кавалер двох Орденів Леніна та ордена Трудового Червоного Прапора.     Понад 30 років очолював колгосп «Іскра»ВОГНИК 





«ВШАНУВАННЯ ВЕТЕРАНІВ ПРАЦІ»  

   Ситар Ганна Гаврилівна кавалер ордера Леніна і Жовтневої революції, майстер машинного доїння корів колгоспу «Іскра». Ганна Гаврилівна переможець соціалістичного змагання 1979 року, ударниця п¢ятирічки, досвідчена трудівниця, яка працювала на фермі 24 роки. СИТАР ГАННА ГАВРИЛІВНА







Ухач Олена Гаврилівна народилася 20.05.1934 року. Ветеран праці,доярка колгоспу  «Іскра»  Ветеран: Ордена Леніна та ордена Трудового Червоного Прапора.УХАЧ ОЛЕНА ГАВРИЛІВНА












Сусик Степан Васильович народився 28.09.1936 року. Ветеран –орденоносець праці Міжколгоспдоротной автограйдерист.

СУСИК СТЕПАН ВАСИЛЬОВИЧ.













«Мистецтво належить народові»У [1967] році встановлений обеліск – композиція «Бандурист»Обеліск – композиція «Бандурист»,  пам’ятник фольклору села, адже село має свої традиції: народження, хрещення, вінчання, весіль.











«НАД ПАМ¢ЯТТЮ РОКИ НЕ ВЛАДНІ»
Пам¢ятник  репресованимЗ часу проголошення незалежності України широкі верстви населення проявляють великий інтерес до рідної історії,особливо до її трагічних сторінок, приховуваних радянським режимом подій фактів. Однією з таких трагічних сторінок були масові репресії громадян як у довоєнний, так і повоєнні періоди. Репресованих відправляли на заслання, у табори,позбавляли прав і свобод за часів Чехословацької Республіки (1919-1939 рр.) та репресій угорського окупаційного режиму проти громадян краю (1939-1944 рр.), переслідування громадян радянським тоталітарним режимом. В такий спосіб було закріплено єдину ідеологію та єдину правлячу партію, встановлено насильство над людиною, контроль над її духовним життям і творчістю. Була заборонена будь – яка політична опозиція і вільнодумство. Подібного терору історія ще не знала.     Не оминула ця трагічна участь і наших односельчан. Багатьох юнаків із наших сіл Фанчиково  і Тросник забрали у концтабір. 23 чоловік забрали в 1944 році – 15 з них більше ніколи не побачили рідну домівку, а рідні не знають,навіть де їх могили. Їх імена викарбовані на мармуровій стелі у селі Фанчиково біля Римо-католицької церкви:Боднар ДьордьДебреї ЙовжефЕнгрі ШандорГенці ДюлаГойдош ЯношГододі ШандорКутлан ОндрашРомжа ІштванРовті ІштванШворц ЯношПараско ЛойошВеспреймі КаройБонь Ференц  
Пам’ятник   просвітителям  «Кирилу та Мефодію»                                      Меморіальну стелу, присвячену основоположникам вітчизняної писемності Кирилу й Мефодію, споруджено у селі Фанчикові у 2009 р. Виноградівського району Закарпатської обл. Автором задуму і виконавцем цього пам'ятника став священик о. Іван з Підвиноградова.                Кири́ло і Мефо́дій — слов'янські просвітителі  та проповідники християнства, творці слов'янської азбуки, перші перекладачі богослужбових книг на слов'янську мову, брати.







«Спасибі земляче, за серце гаряче, що людям віддав.»пам’ятник  на  честь загиблих воїнів визволителів у Великій Вітчизняній війні.УЧАСТЬ НАШИХ ОДНОСЕЛЬЧАН У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ.       Не забудуться останні дні 1944 року, коли в наш край прийшли воїни Радянської Армії. Визволення Закарпаття стало вирішальною подією. .    В нашому селі є добровольці,які вступили добровільно в ряди Червоної Армії і 1-го Чехословацького корпус Збулася давня мрія про воз¢єднання з матір¢ю – Україною. Мільйони синів і дочок нашої Вітчизни полягли у війні.
   Серед них і наші односельчани :Яцкович Ю.А.,  Вароді Л.К.,  Орос Т.І., Вашкеба А.В., Гевді М.О., Дораж С.М., Керечан В.В., Гоздик А.А.,  Ленчур І.І.,  Сусик В.І.,  Ситар М.І., Товт А.А.,  Шафі А.В.      Ми низько схиляємо голови перед пам¢яттю померлих.  Пам¢ять про них живе і вона  - в обелісках, пам¢ятниках , куди й нині йдуть молоді й старі, щоб поклонитися героям,ще раз засвідчити незмінну любов і вдячність тим, хто віддав своє життя за нашу волю.
В нашому селі у  1965 році установлений пам’ятник  на  честь загиблих воїнів визволителів у Великій Вітчизняній війні -  «Спасибі земляче, за серце гаряче, що людям віддав.»

Статуя «Божа Матір.»                           
     У 2008 р. встановлено статую «Божа Матір». Статуя стала прикрасою села,  «візиткою» для гостей і місцем для відправ богослужінь для жителів села.  Своїм покровом Божа Матір захищає село від бурів, пожарів, від повені,  від злих духів,  та інших бід. Божа Матір оберігає спокій та мир у селі.











Історія Виноградівщини: Тросник – село колопошів

Найбільшим досягненням техніки в селі були біціглі  (велосипеди) марки «SK». На все село їх було 4-5 штук та 3-4 радіоприймачі «Телефункен».
Село підпорядковане Фанчиківській сільраді і розташоване за 2,5км від неї. До 1946 року - Шашвар. Назва походить від угорського складного слова тростяний замок, мався на увазі замок на березі Тиси, оточений густими зарослями тростини. Звідси і українська назва села.Є ще один варіант походження назви села, менш імовірний, побудований на грі слів. За переказами, колись давно - давно на правому березі Тиси стояв високий кам’яний замок, в якому гніздилися орли. Жителям села потрібно було приносити в жертву їм молодого хлопця або дівчину. Через це нібито і назвали село Шошвар, тобто шош - орел, вар – чекає на чергову жертву. Можна перевести, що це орлина фортеця. Можливо, тому на старовинному гербі села зображено фортецю, тростини і орла, який злітає із стін замку. А, як відомо, на герб ніяке зображення випадково не потрапляє.Замок входив у систему безпечного безперешкодного просування вантажів солі з солотвинських солерудників.Тросник - один з найдревніших населених пунктів району. Перша згадка в 1220 році. Його власники з самого початку були в родинних зв’язках із сім’ями інших немешів (дворян), насамперед, Сірмої та Егреші. Шашварські шляхетні сім’ї розросталися, але в селі так і не було побудовано дворянського помістя. З ростом числа немешів одночасно відбувалося і їх зубожіння. Цей процес був властивий і для простолюдинів, серед них скачкоподібно збільшилася кількість безземельних желярів – найбіднішої верстви сільського населення.Прізвища більшої частини шляхтичів і корінних кріпаків відомі з середніх віків. Так, в 1689-1775-х роках в селі знаходимо такі прізвища: Югас, Ковш, Ласло, Ловас, Мікловш, Молнар, Пустої, Івегеш, Варга, Ворю, Богля, Бучела, Чопко, Цібор, Гоздик, Ільку, Ісак, Кончік, Лемак, Макар, Сірінеза, Терента, Вербіч, Козак, Майор, Олаг, Орос, Маркуш, Котлань.В травні 1514 року, під час селянської війни під керівництвом Дєрдя Дожі в Угочанськомі комітаті очолював повстанців Кермеш, дрібний шляхтич із села Шашвар. Зрозуміло, що він був не один з цього села. Досить відчутним були втрати в 1717 році при набігові татар. Шашвар втратив 32-х простолюдинів, а в той час це була важко відновлювана втрата. В 1751 році згадують дерев’яну греко-католицьку церкву Пресвятої Діви Марії в посередньому стані, вкриту соломою, з двома дзвонами, «образами якось заосмотрену, загорожену плотом». Парохію заснували в 1716 році.У 1771 році ідеться про нову дерев’яну церкву, збудовану у 1770 році. У 1923 році в селі ще стояла дерев’яна церква, збудована в 1854 році, а також дерев’яна дзвіниця. Того ж року вимуровано нову цегляну церкву, а наступного року дерев’яні споруди розібрали. Ікони з дерев’яної церкви були передані в село Холмовець, а пізніше вивезені разом із холмовецькою церквою в Чехію. Царські ворота перевіз в Ужгород мистецтвознавець С. Маковський і вмістив їх зображення у своєму альбомі «Народноє іскуство Подкарпатской Русі» (1925 рік).Нову муровану церкву побудували на ділянці, виміняній для церкви селянином за сільським прізвиськом «Кертовий». На головному фасаді будівничий храму залишив свій автограф: «Будованна 1922-1923 год. Будовал Козмянко, ставитель». Іконостас має 44 ікони. Нову церкву посвятив єпископ мукачівський Антоній на свято Покрови Пресвятої Богородиці в 1923 році. В цей час в церкві служив о. Корнел Єлеш (1919-1945), який виїхав в Угорщину до своїх родичів в 1945 році.  Із встановленням радянської влади в нашому краї розпочалося гоніння греко-католицької церкви. Так як в селі не було греко-католицького священика, співробітники КДБ разом з місцевою владою намагаються організувати ініціативну групу «двадцятку», яка б підписала заяву про перереєстрацію греко-католицької церкви в православну. Коли ж це не вдалося, вони закривають церкву, а пізніше передають її православним.Тодішній богослов Ужгородської духовної академії о. Михайло Маслей так описує ті події:«… Нашу церкву передали православним. Про це я як богослов повідомив єпископа. Незабаром до нас прибув о. Антон Станканинець, монах-василіанин, із завданням, щоб по проханню вірників, повернути незаконно відібрану у них церкву. В неділю рано в супроводі вірників ми пішли до церкви. Дочекалися кінця відправи утрені, попросили православного священика залишити церкву. Він вже був згоден на це. Та до церкви вбігли 6 чоловік із свічниками з іконостасу, почали бити нас. Вірники, вивівши нас із церкви, вимили наші рани від крові і ми, в присутності сотні вірників, у дворі школи напроти церкви відправили святу літургію» («Благовісник» №11, 1994 рік).Так, греко-католики остаточно втратили свою церкву. Після легалізації греко-католицької церкви в 1991 році більшість жителів залишилася вірними православ’ю. В Троснику вже більше 25 років служить о. Дмитрій Попович. Він згуртував навколо себе людей, його шанують і поважають. Він вимогливий до вірян, але, в першу чергу, до себе. В тому, що в селі така дружна православна громада – заслуга о. Дмитрія.Згідно перепису населення в 1921 році в Шашварі було 174 будинки, в яких проживали 972 мешканці, в т.ч. 468 чоловіків та 504 жінки. За національністю - 708 русинів, 165 угорців та 75 євреїв. За віросповіданням - 28 римо-католиків, 791 греко-католик, 64 протестантів та 84 іудеїв.А ось як описав Тросник чехословацького періоду Михайло Ленчур в книзі «Життя прожити – не поле перейти»:«… Більшість хат, збудованих із вальок (саморобної цегли), були вкриті етернітом (азбестом), але пам’ятаю і ті страшні пожежі, які знищували ще набагато старіші хати, вкриті соломою. У селі були два великомаєтники – Лотор і Грін, 4 вчителі, священик, дяк, церковник-дзвонар, староста села С. Качур, сільський бубнар, нічний сторож, повивальна бабка. Крім того, були 2 магазини – «Шийні» і «Габор», які отримали такі назви за іменами їх власників. Свої послуги ремонту взуття надавав шустер, який теж називався Габором. У село раз на тиждень із сусіднього Ардовця (нині Підвиноградів) приїздив старий лікар, російський емігрант. Він приймав хворих і оглядав дітей у школі.У селі не було ні електрики, ні газу, ні телефону. Світло давала гасова лампа №12, яка блимала увечері в селянській оселі. Пошта та залізнична станція знаходилась у селі Фанчиково на віддалі 9км від нашого села. Найбільшим досягненням техніки в селі були біціглі (велосипеди) марки «SK». На все село їх було 4-5 штук та 3-4 радіоприймачі «Телефункен»».Село звільнено 24 жовтня 1944 року. В ньому була дільниця №2 колгоспу «Іскра». Воно розвивалося як і інші навколишні села. Єдине, що не встигли добудувати – сільський клуб. Хід будівництва спочатку пригальмувала знахідка скелетів при викопці траншей під фундамент. Мабуть, на цьому місці було старе поховання. А потім економічні негаразди не дозволили завершити цю споруду.І хоч Тросник від Фанчикова відділений невеликим мостиком, все ж у них живуть люди, які дуже відрізняються між собою. Так, жителі Тросника складають більш згуртовану громаду як за національною так і за конфесійній належності. Ще одна особлива риса, притаманна шашварцям – почуття власної гідності. Якщо у них спитати, хто вони і які вони, то у відповідь маємо такі слова: «Ми колопоші!» (тобто люди, які носять капелюхи і самі керують своєю долею).Сучасний стан в економіці заставляє жителів села виїжджати на заробітки. Спочатку переважна більшість людей працювала в Росії, зараз намітилася їх переорієнтація на Чехію й інші країни Європи. Ті, що залишаються вдома, займаються на присадибному господарстві та на розпайованих землях. Якщо домашня птиця і свині є в кожному дворі, то кількість корів має тенденцію до значного зменшення. Зараз в селі, орієнтовно, є біля 100 голів ВРХ.Сталося так, що в Троснику зараз проживає більше людей, ніж у Фанчикові, якому воно підпорядковане – 2285 чоловік.Є на території села унікальна режимна геофізична станція «Тросник» імені Т.З. Вербицького. Ініціатор і засновник станції Тарас Зіновійович є батьком члена Небесної Сотні Юрія Вербицького. Син також мав пряме відношення до директора цієї станції Василя Ігнатишина – вони в один день 3 грудня 2013 року захистили кандидатські дисертації. А вже в лютому 2014 року Юрій Вербицький отримав поранення в око, його терміново повезли в лікарню, звідки він був викрадений і закатований до смерті.Станція займається спостереженнями, фіксацією поштовхів, варіацією рухів земної кори, а також здійснює комплекс вимірів магнітного поля, електромагнітної емісії, радіоактивного фону, метеорологічних параметрів, гідрологічного стану в свердловинах та в річці Тиса. До речі, за рівнем води спостерігають на глибині 8 і 530м.Відноситься ця установа до відділу сейсмічності Карпатського регіону інституту геофізики імені Суботіна НАН України. Станція має підрозділ в Королеві, в сорокаметровій штольні встановлено деформографічне устаткування та інші метеорологічні прилади. Ведеться цілодобове спостереження, всі дані автоматично записуються на цифрових носіях. Звичайно, передбачити точний час землетрусів поки що неможливо, але дані станції вивчаються і допомагають науковцям наблизитися до розв’язання цієї проблеми.Ці дані служать також для кращого вивчення будови Землі, її надр. Не менш важливі для науки і використання в народному господарстві і інші виміри. Виявилося, що радіоактивний фон не перевищує допустимих меж для гірської місцевості. Поділилися з нами і даними про кількість опадів за останні роки. Для нашого району нормальним є річний показник 800-900мм. В 2010 році було 1040мм, в 2011 – 350мм, в 2012 – 270мм, в 2014 – до 600мм.
Іще одна особливість цієї станції – вона знаходиться на території парку поміщицького палацу Лотора. Тут побудовано двоповерхову споруду і закріплено за нею гектар землі. На цій території знаходиться дендропарк з екзотичними деревами: тюльпанове дерево, сосни Веймутова, дуби, клени, липи, які були б давно вирізані, як на частині парку, яка не ввійшла до володіння станції. Жаль, що раніше станція не була розміщена в колишньому палаці Лотора, тоді б його не розібрали на будматеріали.